Випуск №1, СТАТТЯ №7

Що означає слово "Євангеліє"?

Пересічний християнин під словом «Євангеліє» розуміє книгу, а той, що ходить до церкви, напрестольну книгу, з. якої священик читає вірним в часі Служби Божої.

Слово «Євангеліє» є грецьке (еуангеліон) і означає у нашій мові «добру вістку, добру новину, благу вість, благовість». У перших християн воно прийняло значення Доброї Новини — Благої Вісти — Благовісти про спасіння роду людського Ісусом Христом.

Євангеліє — Благовість. Сам Ісус Христос так розумів свою науку, яка творить основу Євангелії. На початку свого прилюдного виступу Ісус Христос у родиннім місті Назареті сам назвав свою діяльність благовіствуванням, благою вісткою, доброю новиною про Царство Боже. «Господній Дух на мені... Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю...» (Лк. 4, 18). Бачимо: Євангелія — Добра Новина, по-церковнослов'янському Блага Вість, Благовість. : На основі того науку Ісуса Христа називали Євангелією — Благовістю — аз того, пізніше, і книги, що описували життя, діяльність і науку Ісуса Христа, перші християни назвали Євангелією.


Євангелія перейшла через три фази:
1. Оголошення її самим Ісусом Христом.
2. її усне розповсюдження — проповіддю Апостолів.
3. її записання в книги.

Отже, Євангелія перед тим, як стала книгою, була словом Христа, проповіддю апостолів, а аж після того писаним словом. (Помічаємо, що в нас звикли вживати термін «Євангеліє»: те Євангеліє. Правильно має бути «Євангелія»: та Євангелія, Благовість: та Благовість).

Знаємо чотирьох авторів Євангелії: Матея, Марка, Луку та Йоана. Називаємо їх євангелістами. Вони не хотіли бути літописцями історії, але свідками. Кожний з них свідчить своїм способом, їх метою було збуджувати і зміцнювати віру в своїх слухачів. Основою Євангелії є «блага вістка — радісна новина» життя науки Ісуса Христа. Ця блага вістка — радісна новина має характер загального послання. Євангелії не є історією у такому виді, як собі ми тепер історію представляємо або її пишемо. Бо не історичний інтерес вів авторів до написання Євангелій, їх твори мали служити конкретним потребам життя й росту молодої Церкви. Наочними свідками життя й науки Ісуса Христа були апостоли й учні (Дії Ап. 1, 8; 10, 39 (13, 11). Ті є запорукою правовірності євангелійної традиції. Ісус Христос говорив зрозумілою мовою для слухачів і способом, яким вони могли сприймати його науку. Вживав притч і порівнянь, щоб слухачі скоріше і довше запам'ятали його науку. Це був тоді вживаний спосіб навчань, викладів. Тим осягнув, що його навчання врилося в пам'ять слухачів.

Апостоли й їх учні стають по Христі голосіями, ширителями радісної вістки. Навчають усно, їх завданням не було списати життя, діяльність, науку Ісуса Христа, але голосити Христа живим словом, як годилося на свідків. Про це пише св. євангеліст Лука у вступі до своєї Євангелії: «.Що були від початку наочними свідками й слугами Слова» (Лк. 1, 2). Голосіями «благої вістки» не розходилося подати свідоцтво про всі подробиці, але як наочні свідки хотіли дати свідоцтво того, що бачили й чули. Розходилося їм про те, щоб Христова наука врилася в душі і серця слухачів. З багатства Христової науки й вчинків вибрали те найважливіше. Багато подій не увели. При тому дотримували більше порядок логічний і психологічний, ніж хронологічний.

Доки жили свідки науки і діяльності та життя Ісуса Христа, не було потреби писемного зазначування усної Євангелії. Доки жили наочні свідки і їх співпрацівники, писемні записи мали значення підрядне. Але ситуація змінилась, як перша генерація вмирала. Тоді важливими стають документи писані. А ними є Євангелії. Отже, заміною «наочних свідків і слуг Слова» (Лк. 1, 2) стає книга, також названа Євангелією, написана або наочними свідками-апостолами (св. Матей, Йоан), або учнями наочних свідків, апостолів (св. Марко, св. Лука). Так «блага вість», голошена Христом, а потім апостолами усно, стала змістом книги, названої також «Благовістю» або по-грецькому «Євангелією».

Що означає термін «канонічна Євангелія»?

Означення «канонічний» хоче сказати, що розходиться про книгу, яка була прийнята Церквою до канону, це означає, до офіційної збірки Святого Письма Нового Завіту. Прийняттям до тої збірки була книга визнана за Святе Письмо. Канонічні Євангелії є всього чотири: від Матея, Марка, Луки і Йоана. Це тому підкреслюється, що в третьому і аж у п'ятому століттях постало кілька апокрифічних євангелій, які подають, наприклад, дитинство Ісуса, історію Йосифа теслі, різні подробиці з життя Ісуса. Слово «апокрифічний» значить: несправжній, підкинутий. Отже, ті апокрифічні «євангелії» Церква не прийняла і не ввела їх до канону — збірки книг Святого Письма Нового Завіту.

Євангелія св. Матея

Хоч між Євангеліями уводимо як першу Євангелію св. Матея, була вона написана аж по Євангелії св. Марка.

Первісно Євангелія св. Матея була написана по-єврейському, це означає жидівською мовою, якою розмовляли в часі Ісуса Христа. (Арамейською мовою розмовляли жиди від вавилонської неволі, де забули свою рідну староєврейську мову і та залишилась для них лише літургійною). Але арамейський оригінал не зберігся. Збереглася Євангелія св. Матея в грецькому перекладі, що постав, згідно з новітніми дослідниками, вже перед 70 роком по Христі. Матей, син Алфея, звався також Леві. Був митарем в Капернаумі, і тут його Ісус покликав до себе. Став учнем — апостолом Ісуса Христа і був від того часу постійно в товаристві дванадцятьох апостолів.

Так став наочним свідком діл і науки Ісуса Христа і його воскресіння. При перерахунку апостолів є наведений на сьомому або на восьмому місці. По Зісланні Святого Духа спершу проповідував з останніми апостолами в Єрусалимі й Палестині (Дія 1, 13). Відходячи з Палестини проповідувати Євангелію-Благовість поганським народам, щоб забезпечити своїх учнів від усяких збочень та фальшивих наук, написав свою Євангелію. Про дальшу долю апостола і євангеліста Матея говорить Передання: на основі одних вісток він проповідував Євангелію партам, на основі інших в Персії, Ефіопії та Македонії. Церква славить його пам'ять як мученика 9 серпня.

Його Євангелія була написана для палестинських читачів. Тому була написана арамейською мовою, яка була загально розмовною мовою між юдеями. Євангеліст не пояснює, як інші євангелісти, юдейські звичаї, політичні, соціальні і релігійні обставини, бо рахує, що читачі це знають. Він мав мету доказати людям, що Ісус Христос, якого вони розіп’яли, це той давно очікуваний патріархами, передвіщений пророками Месія-Христос, Син Божий, що став чоловіком для спасіння людей. Це доказує цитатами із Старого Завіту. Згодом з арамейського оригіналу цю Євангелію перекладено на грецьку мову. Але арамейський оригінал утратився. Змістове Євангелія св. Матея між синоптиками найбагатша.

Євангелія св. Марка

Автором цієї Євангелії, на основі Передання від найстарших часів, був означуваний Марко, називаний також Іваном. Апостолом не був, але був учнем апостола Павла, а потім апостола Петра. Його матір'ю була єрусалимська жінка на ім'я Марія (Дія 12,12), яка мала просторий дім в Єрусалимі, в якому сходилися перші християни. В тому домі скрився і апостол Петро після чудесного звільнення з в'язниці (Дія 12, 12). В першій апостольській дорозі апостола Павла був Марко і його родич Варнава, супровідниками апостола Павла. Потім Марко став нерозлучним супутником верховного апостола Петра, став мов би його секретарем. Апостол Петро називає Марка сином, може тому, що привів його до християнства. Це знаємо про Марка із Святого Письма.

Євангелія св. Марка є нічим іншим, як коротко списаною проповіддю апостола Петра. Це доказують першохристиянські письменники. Так у цій Євангелії маємо проповідь, як її проповідував апостол Петро. При читанні Євангелії св. Марка здається нам, що чуємо голос апостола Петра.

Свою Благовість починає від прилюдного виступу Спасителя в Галилеї. Події описує простими словами, проповідує діяльність Ісуса, його чуда, якими вказує про його владу над законами природи, а його діла й наука є доказом його Божества. Євангелія св. Марка була написана біля 65 року по Христу в Римі для вірних з поганства, особливо римлян.

Передання говорить, що св. євангеліст Марко після смерті апостолів Петра і Павла відійшов проповідувати Євангелію до Єгипту і заснував Церкву в Александрії. Там також, як подає Передання, був замучений. В першій половині ЇХ століття були його мощі перенесені венеційськими купцями в Венецію, де є дотепер почитані. Про рік його смерті нічого не знаємо. Пам'ять св. євангеліста Марка славить Церква 25 квітня.

Євангелія св. Луки

Авторство третьої Євангелії від найстарших часів є приписуване супутникові св. апостола Павла в його апостольських подорожах лікареві св. Луці, що походив із Антіохії в Сирії і був греком. Декілька вісток про своє життя подає сам св. Лука в другій своїй книзі, що ввійшла до Святого Письма, в Діяннях Апостольських, а інші дані є з Передання.

Походив з Антиохії Сирійської, родом грек, з поганської сім'ї. Християнство прийняв правдоподібно в Антиохії і то від учнів Христа, які там, по смерті св. первомученика Стефана, голосили Євангелію. Здається, що в Антиохії пізнав апостола Павла і став його товаришем в другій апостольській подорожі. Потім стрічаємо його і в третій апостольській подорожі апостола Павла, а також у Павловій римській в'язниці. Св. Лука залишився при св. апостолі Павлові, мабуть, аж до його смерті. Апостол Павло у своїх Посланнях часто згадує любого Луку, свого співпрацівника й лікаря.

Св. Лука мав освіту і свою Євангелію написав добірною грецькою мовою. Із всіх євангелістів найліпше дотримує історичність в нашому розумінні. При тому не є істориком, але теологом Божого наміру спасти. Хоче вказати, як у історії Бог веде людину до спасіння через Ісуса Христа. Але й він не подає всевичерпного життєпису Ісуса Христа. Дає лише вибрані події й проповіді, які проповідували апостоли і які могли б бути корисні читачеві первісної Церкви для глибшого пізнання Спасителя. Його Євангелія-Благовість скерована до всіх народів. Бог хоче, щоб всі спаслися. Особливо до грішників, яким подає зворушливі проповіді Ісуса Христа чи події з його життя, як: про блудного сина, про каючуся грішницю і ін. Це є Євангелія спасіння і милосердя.

Подання подій про каянницю, про митаря і фарисея, каючогося розбійника на хресті — вказують Христове милосердя в повному світлі. Хоч сам євангеліст Лука не бачив Ісуса Христа та не був свідком його діянь і науки, є цілком вірогідний. Він стрічався з особами, що були при Христі, і від них дістав багато докладних вісток. На основі того він пише обширно, оповідає про різні факти, що їх не подають євангелісти Матей і Марко. Крім того він слухав проповіді апостола Павла і це використав, а як історик покликався і на писані джерела тих «багатьох», що перед ним про ці події писали.

На основі тодішнього звичаю книга була присвячена Теофілові, чи дійсному, чи вигаданому, але була писана не лише для Теофіла, але й для всіх християн, а то особливо для тих, котрим голосив Благовість апостол Павло, а це були християни з поганів. Добу написання цієї Євангелії біблісти кладуть на рік 70. Симеон Метафраст (X ст.) твердить, що св. Лука був і малярем та перший намалював ікону пресвятої Богородиці. По смерті апостола народів, Павла, св. Лука правдоподібно Рим залишив. Згідно з переданням одних старохристиянських письменників проповідував Євангелію в Ахаї (Греція), згідно з іншими в Італії, Галлії або Далмації.

Церква славить пам'ять св. євангеліста Луки як мученика дня 18 жовтня.

Євангелія св. Йоана

Тридцять років пізніше (90-100) правдоподібно як остання книга Святого Письма Нового Завіту, постає четверта Євангелія, відома під назвою Євангелія св. Йоана апостола. Апостол Йоан походив із Витсаїди, був сином галілейського рибалки Заведея та Саломії, що була родичкою Пречистої Діви Марії, та був рідним братом апостола Якова Старшого. Сам був також рибалкою. Вперше був учнем св. Івана Хрестителя, доки не покликав його Ісус Христос у апостоли (Йо. 1, 35-39). Це описав точно.

Передання подає, що був наймолодший з апостолів, а з Євангелій знаємо, що із св. Петром і братом Яковом (Старшим) належали до вибраних апостолів Христа та що з ними був свідком дуже важливих подій у житті Ісуса Христа, як воскресіння доньки Яіра, Переображення Господнього і страждань Ісуса в Гетсиманському саду. Він єдиний із апостолів ішов слідом за страждаючим Христом, а з Матір'ю Ісуса і кількома жінками був під хрестом на Голготі. Вмираючий Ісус віддав йому в опіку свою Матір.

По Зісланні Святого Духа проповідував з останніми апостолами Євангелію в Палестині. Після того, по Переданні, до Успіня Богородиці перебував в Ефесі. В часі переслідування Церкви за володіння цісаря Доміціяна його було вкинуто в казан з розтопленою смолою, звідки вийшов неушкоджений. Згодом був висланий на заслання на острів Патмос, де написав Одкровення (по-грецькому Апокаліпсис), яка є останньою книгою Святого Письма Нового Завіту. За цісаря Нерви вийшов на свободу, повернувся в Ефес, де коло року 100 помер у столітньому віці.

Свою Євангелію написав у Ефесі наприкінці першого століття. Події подає так точно, що мусив бути наочним свідком усього. Часто дає точну добу, не лише днів, але й годину. Був свідком і знавцем подій, місцевостей та осіб. Дуже підкреслює основні християнські правди. Мета його Євангелії: віроучна. Писав для вірних, які вже дещо знали про життя Христа з попередніх Євангелій: Матея, Марка та Луки, тому не писав про ціле життя і науку Ісуса Христа, лише старався доповнити тільки те, про що не говорять попередні Євангелії синоптиків. Хоче християн з поганства утвердити у вірі в Божество Христа. Якщо віруючі зістануть вірні Христові, будуть учасниками вічного життя (20, 31). Він не мав намір повчати слухачів, те що Христос робив і вчив, але хотів демонструвати хто є Ісус Христос. Доказує Божество Христа.

Які с символи євангелістів?

Євангелістів означують і малюють з їх символами. Так вони є на царських дверях наших храмів. Символи їм дані на основі того, як починаються їх Євангелії.
Матей - чоловік (починає родописом Ісуса), Марко - лев (проповідь Івана Хрестителя в пустелі),
Лука - бик (починає жертвою Захарії),
Йоан - орел (лет прологу).
На іконах їх малюють з уведеними їх символами.
Як наводяться цитати з Євангелій і Євятого Письма взагалі?

Уведенням скорочення імени євангелиста чи назви книги, далі номер глави і стиха. Поділ тексту Святого Письма на глави і стихи викликала практична потреба. Наприклад Євангелія Матея - Мт. 2,14 - озн. друга глава, 14 стих). Євангелія Марка - Мр. 1, 9-12 - озн. перша глава, стих від-9 до 12). Євангелія Луки - Лк. 7, 14. Євангелія Йоана - Йо. 1, 1-12. 1. Кор. З, 12 означає третя глава і 12 стих першого Послання ап. Павла до коринтян.

Що означає слово «синоптики»?

Перші три Євангелії (Матея, Марка й Луки) називаються «синоптиками». Так називають і перших трьох євангелістів. Це тому, що всі три перші євангелісти (Матей, Марко, Лука) розповідають про ті самі події і науки, змістом дуже собі подібні, а є в них лише малі зміни. Першу Євангелію написав св. апостол і євангеліст Матей для юдеїв, другу св. євангеліст Марко для римлян, третю св. євангеліст Лука для греків і всіх поган. Четверта Євангелія, св. Йоана, розповідає інше, доповнює те, про що не говорять синоптики. Синоптик - грецьке (від синопсис), озн. збірку статтей різних авторів на ту саму тему).

Чи Євангелії синоптиків є між собою подібні?

Бачимо, що на кінці першого століття по Христі Церква мала чотири Євангелії. Темою перших трьох Євангелій, званих синоптичними, є життя, наука й діяльність Ісуса Христа. Отже, ці три Євангелії подають ту саму подію і ту саму науку, але в різнім світлі. Тому, хоч вони є собі подібні, прецінь різняться між собою. Як? Перша Євангелія - Матея - це твір цілком догматичний. Друга Євангелія (Марка) - це звичайне коротке переповідання історично-життєвих фактів. Третя Євангелія (Луки) - це справжній виклад первопочатків християнства.

З уведеного бачимо, що євангелисти не є як репортери, але як мужчини, що вірять в Христа - Спасителя світу і про нього своїми писаннями свідчать. Вони не були і не хотіли бути істориками в модернім сенсі цього слова. Не хотіли писати життєпис Ісуса (з точними датами, годинами і под.), але хотіли сказати людям, що Ісус Христос є Відкупитель, який за нас помер, це Божий Син, який знову прийде в славі. До цього Ісуса Христа вони хотіли привести читачів Євангелій та утвердити в них любов і віру в Нього. Тому знавці помічають різниці в синоптиків між собою, які нам здаються як неточності або й протилежності. Але все це пояснюється тим, що метою синоптиків не було подати історично-хронологічне життя й проповіді Ісуса Христа в теперішньому розумінні історії, а крім того, кожний письменник пише з своєю метою, своїм способом думання, вислову, укладання теми, передання і подібне, як це є й тепер у письменників.

Знову Євангелія апостола Йоана написана в Ефесі наприкінці першого століття. Вона значно відрізняється від синоптиків, тобто Євангелій Матея, Марка й Луки. Видно, що апостол Йоан писав для вірних, які вже знали дещо про життя Ісуса Христа з Євангелій синоптиків, тож намагався лише доповнити те, про що не говорять попередні Євангелії. Але і він не подає вичерпно усіх подій з життя Христа, як про це сам пише (20, 30; 21, 25).

Отже різниці у синоптиків пояснюємо з причин різної мети, що хотіли доказати - кому були призначені - але і з особистих здібностей, характеру, способу вислову тощо.

Але закидають їм і деякі протилежності. Для прикладу наведу: Євангеліст Матей говорить, що Христос оздоровив двох сліпців. Знову євангелісти Марко і Лука згадують лише одного. Правдою є, що були оздоровлені два, але Марко і Лука наводять одного, їм знайомого, якого Марко називає навіть ім'ям Бартімеусом. Або, ще один приклад. Євангелист Матей говорить, що Христос у Капернаумі оздоровив слугу сотника, а апостол Іван (4, 46), що сина царського урядовця. Тут йдеться про два випадки, так що й тут нема протиріччя. Висновок: в розумінні різниці, які б собі протирічили, а тим підривали правдивість Євангелій, в такому розумінні різниць між синоптиками нема. Другий Ватиканський Собор у справі Євангелій проголосив це:

«Церква завжди і всюди навчала нас і навчає, що чотири Євангелії є апостольського походження. Бо те, що апостоли з Христового мандату проповідували, згодом, під божественним подихом Духа, вони самі й апостольські мужі передали нам на письмі, як основу віри, тобто чотири Євангелії: від Матея, Марка, Луки і Йоана».

«Свята Мати Церква твердо і постійно навчала і навчає, що згадані чотири Євангелії, яких історичність вона без усяких вагань стверджує, передають вірно те, що Ісус, Син Божий, живучи між людьми, в дійсності зробив і вчив для їх вічного спасіння, аж до дня, коли був вознесений. Отож, апостоли по вознесінні Господа те все, що Він сказав і вчинив, передали слухачам, з тим повним розумінням, що ним вони самі втішалися, познайомлені з славними подіями Христа і навчені світлом Духа істини. А священні автори написали чотири Євангелії, вибираючи дещо з того багатства, що було передане усно чи вже й письмово, дещо ж збираючи разом в одне або вияснюючи з уваги на стан церков, врешті ж зберігаючи форму проповіді, щоб подати нам про Ісуса завжди те, що правдиве й щире. Бо писали вони чи то з своєї власної пам’яті, чи зі споминів, чи й зі свідчення тих, „що були від початку наочними свідками і слугами слова" з тим наміром, щоб пізнали ми „правду"» тих слів, що в них ми були навчені» (Догматична Конституція про Боже об'явлення).

Що с змістом поодиноких книг святого Письма Нового Завіту?

ЄВАНГЕЛІЇ — подають те, «що Ісус від початку чинив і навчав» (Дія. 1, 1), це значить все його земне життя: народження, навчання, чуда, страсті, смерть, воскресіння, вознесіння. Перші три Євангелії: Матея, Марка й Луки називаються синоптиками, бо вони з малими змінами розповідають про ті самі події і науки і змістом дуже собі подібні. Четверта Євангелія, св. Йоана, розповідає про ті події й науку Ісуса Христа, про котрі не говорять синоптики.

ДІЯННЯ АПОСТОЛІВ — Уже слово «діяння» говорить, що йдеться тут про дію-працю Апостолів. Отже, в звичайній мові книга «Діяння Апостолів» - це історія праці Апостолів або це перша Історія Церкви Христової. Тут описане життя і праця Апостолів по зісланні Святого Духа, життя молодої християнської спільноти в Єрусалимі, смерть диякона Стефана, поширення християнства по Юдеї та Самарії, вихід Апостолів у поганський світ, починаючи від Антіохії, де учнів і визнавців Христа вперше стали звати «християнами». Далі тут описана апостольська праця апостола Павла, що поніс євангельську науку до Малої Азії, а далі в Європу та у саму столицю Римської імперії — Рим. Теологічно цю книгу Святого Письма можна б назвати «Діянням Святого Духа», бо Святий Дух тут довершив діло, розпочате Ісусом Христом. Автором Діянь був Лука, автор третьої Євангелії. Книга написана в 61-63 роках, наприкінці дворічного ув'язнення апостола Павла в Римі.

ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА

 — разом 14 писань-листів до окремих церковних громад і до поодиноких осіб.

Апостол Павло (первісне Савло) походив з Тарсу в Кілікії. По національності юдей з покоління Веніямина, фарисей, римський громадянин, вихований в Єрусалимі у славного Гамалиїла. Він завзято переслідував християн, аж з'явився йому Христос біля Дамаску і зробив з нього визначного апостола, який заснував Церкву в Азії і на сході Європи. Був ув'язнений і відісланий до Риму, де був звільнений, після того вдруге ув'язнений і стятий. До ним заснованих Церков, по відході в дальшу місійну дорогу, писав Послання-листи, щоб підтримати засновані Церкви в вірі, щоб їм дати пораду, відсторонити непорозуміння, заохотити до доброго. Подає глибину богословської науки, часто пише уривками, тому що пояснює те, що сказав був усно. Тим утруднене зрозуміння, як про це пише апостол Петро: «Як і любий наш брат Павло з даної йому мудрості писав був... Є дещо в його листах трудне до зрозуміння, що люди без освіти й не утверджені в вірі перекручують...» (2 Пет. 3, 15-16).

Зрозуміло, що тут подаємо лише дуже короткий зміст послань, в яких кожний вірш має свою вагу. Тому треба, щоб кожний християнин перечитав ці Послання апостола Павла. Ми тут звернемо увагу лише на головні думки декотрих послань апостола Павла.

ПОСЛАННЯ ДО РИМЛЯН — з глибиною думок, не легке для зрозуміння людям, теологічне не освіченим. Апостол тут пояснює конечність віри для оправдання перед Богом. Написане це послання у Коринті зимою в 57-58 році.

ПОСЛАННЯ ДО КОРИНТЯН - в Коринті, місті давньої Греції, ап. Павло проповідував Христа протягом вісімнадцяти місяців. Хоч це місто вчених, філософів, митців, ораторів, багатих — першими приймали тут християнство убогі, здебільшого раби. По відході ап. Павла їх баламутять різними науками, тому апостол своїми двома посланнями їх посилює у вірі. Пояснює науку про подружжя, воскресіння мертвих, різні дари Божі.

ПОСЛАННЯ ДО ГАЛАТІВ — Галати — місто в Малій Азії. Там проповідував апостол Павло довший час. В Посланні говорить, що для оправдання конечна чинна віра в Христа «віра без вчинків мертва».

ПОСЛАННЯ ДО ЕФЕСЯН — Ефес — столичне місто в Малій Азії, в якому ап. Павло затримався повних три роки. Заснував тут квітучу Церкву, якою згодом керував ап. Йоан. Ап. Павло був ув'язнений в Римі й до нього дійшла вістка про те, що в Ефесі поширюється єресь. Зразу ж з в'язниці написав послання-листа до ефесян, взиваючи їх до єдності та братерства, доброго співжиття у християнських родинах і взагалі у взаєминах з ближніми.

ПОСЛАННЯ ДО ФИЛИП'ЯН — Филиппи — перше місто в Європі, в якому ап. Павло заснував християнську громаду. Филип'яни помагали апостолові Павлові матеріально і коли був ув'язнений, за це їм в Посланні апостол дякує та остерігає їх від небезпек та спокус та дає вказівки, як треба достойно по-християнському поводитися.

ПОСЛАННЯ ДО КОЛОСЯН — змістом схоже на послання до ефесян. Апостол доказує божественність Христа, відкупителя всіх людей, та викладає, як повинні поводитися християни в родинному житті.

ПОСЛАННЯ ДО СОЛУНЯН — вчить про другий прихід Христа та воскресіння мертвих.

ПОСЛАННЯ ДО ТИМОТЕЯ - ПОСЛАННЯ ДО ТИТА - говорить про завдання та обов'язки пастирів окремих Церков. Тимотей і Тит — учні і супутники ап. Павла на його місійних дорогах.

ПОСЛАННЯ ДО ФИЛИМОНА — говорить про євангельські засади свободи, рівності і братерства.

ПОСЛАННЯ ДО ЄВРЕЇВ — писане до євреїв, що прийняли християнство, щоб їх утвердити в вірі.

СОБОРНІ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛІВ: ЯКОВА, ПЕТРА, ЙОАНА і ЮДИ ТАДЕЯ — це окружні листи, звернені не до поодиноких Церков чи осіб, але до вселенської Церкви. Апостоли тут заохочують вірних до витривалості серед переслідувань; Переслідування — це іспит віри, не вистачає самого пізнання Бога, а треба свою віру оживлювати любов'ю та зберіганням Божих заповідей.

ОДКРОВЕННЯ — по-грецькому Апокаліпсис — це остання книга Святого Письма. Написав її апостол Йоан, автор четвертої Євангелії, на острові Патмос, де був за володіння імператора Доміціяна (81-96) на засланні. Тема книги — це «останні часи» (есхатологія) — всі переслідування, які спіткають Церкву Божу впродовж віків до воскресіння мертвих і загального суду, з яких Церква вийде переможно. Автор передає видіння, які об'явив йому Господь Бог різними символами, що утруднює пояснення. Апостол Йоан уже в глибокій старості — мав близько сто років — бачивши у видіннях переслідування Церкви, з наказу Божого написав книгу Одкровення, щоб скріпити християн у вірі, оживити їхню надію на перемогу Церкви.

 


АКЦІЯ!


Вам подобається образок ???

Ви можете замовити його через Інтернет!


50 коп.


Промінь Любові № 1, Січень 2004, Стаття № 7

Надрукувати цей текст?




Новости ХМАО, городов округа,
Hosted by uCoz