Випуск №10, СТАТТЯ №5

Як ми маємо любити БОГА?

У природі кожної людини лежить те, що вона знаходить уподобання в тому, що пізнала, що гарне і добре. Це уподобання в красі та добрі, а також прагнення його осягнути, називаємо "любов'ю". Отже, бачимо, що любов — це справа розуму, почуття і волі. Розрізняємо любов природну, напр., любов між ріднею, і любов чуттєву, коли знаходимо уподобання в якійсь особі (в предметі, в звірятку). Любов до Бога називаємо святою любов'ю.

Ми повинні любити Бога тому, що так наказує нам Ісус Христос, а також тому, що Бог є найкращим і найдосконалішим Єством, бо Він любить нас безмежно і є для нас Добродієм.

Христос велить нам любити Бога. "Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!" (Мар. 12, ЗО). Бог — це найкраще Єство. Якщо вже плотські речі такі гарні, то якою величною повинна бути краса Бога, котрий ті всі речі сотворив! (Прем. 13, 3). Бо чого ми самі не маємо, того не можемо й іншим дати. Щоб позичити комусь, напр., 100 грн., треба мати, не тільки цю суму, але й більше. З тієї ж причини повинен мати Бог у Собі найвищою мірою всі ті досконалості, котрі знаходимо у створених речах.

"Причиною любові до Бога є сам Бог" (св. Берн.). Своєю безмежною красою і незрозумілою добротою притягує Бог до Себе всі уми і серця (св. Франц. Сал.). Любов Бога до нас проявилася найбільше в тому, що Він послав Свого єдинородного Сина на землю для нашого спасіння. Сам Ісус Христос говорить: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого єдинородного дав" (Йоан 3, 16). Бог послав єдинородного Сина, щоб той знаходився на землі не як земний цар, але як раб; не для того, щоб жив і вмер, як кожна людина, але щоб жив у праці і переслідуваннях і вмер на хресті. Бог віддав Свого Сина, котрого любив безмежно. Батьки люблять своїх дітей тим більше, чи менше їх мають, а найміцніше люблять свого одинака. Як же ж повинен Бог любити Свого єдинородного Сина! А, однак, віддав Його за нас. Припустимо, що якийсь пан прогулюється берегом моря із своїм сином і слугою. Раптом слуга падає у воду. Тоді пан посилає свого улюбленого сина, щоб той, ризикуючи власним життям, урятував слугу. Чи не був би це найкращий доказ того, що пан дуже любить свого слугу? І чи не полюбив би того доброго пана слуга? Так само і з нашим спасінням. Тому волає св. Августин: "Щоб спасти слугу, віддав Ти, Господи, Сина!" А св. Йоан нагадує: "Ми любимо, бо Він перший полюбив нас" (І Йоан 4, 19). Бог — наш Добродій. Все, що нам миле, маємо від Бога. Він дає нам життя, здоров'я, щоденну їжу, одяг, житло і т. ін. Ким я є і що маю, все Ти, Отче, дав мені сам. "Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в якого нема ані зміни, ані тіні переміни" (Як. 1, 17).

Придивімося до тих, кому не все дано, напр. сліпим, калікам, тяжко хворим і т. п., і пізнаємо, які щасливі ми в порівнянні з ними. Припустімо, що втрачаємо зір і слух, втрачаємо рухливість ніг або рук, а незабаром з'являється якийсь лікар, котрий виліковує нас від усіх цих недуг. Чи ж не полюбили би ми того лікаря до кінця свого життя? А Бог зробив набагато більше для нас. Якою ж великою любов'ю ми повинні віддячувати Йому! Діти, і навіть звірята найбільше люблять тих, хто їх народив і виховав. Гіршим, отже, від звіряти є той, хто не хоче любити свого Творця. Вже саме тому, що Бог нас сотворив, зобов'язані ми любити Його понад усе (св. Вас.).

Нашу любов до Бога доводимо тим, що повсякчас пам'ятаємо про Нього, дотримуємося Його заповідей, любимо ближнього, працюємо для Божої слави і радо приймаємо все, що походить від Бога.

Мала дитина любить свою гарну книжку з малюнками, постійно переглядає її, не віддала б її нікому ні за яку ціну, та одночасно любить того, хто подарував їй цю книжку. Так само і людина, котра любить Бога. І ми повинні повсякчас думати про Бога, цінувати його понад усе і любити Його понад усе, бо Він дає нам самого Себе. Помиляються ті, котрі думають, що любов до Бога — це лише справа почуття, це лише свого роду радісне уподобання в Бозі. Ми вже бачили, що в любові до Бога беруть участь також розум і воля. Людина пізнає Бога як найвище добро і тому цінує Його вище від усіх творінь.

Наслідком цього високого поняття про Бога є прагнення дійти до Нього за допомогою богоугодного життя і ухиляння від гріха. Любов до Бога проявляється більше у вчинках, справах, аніж у самому почутті. "Любов до Бога полягає не лише в радощах і ніжних почуттях, бо інакше Спаситель не любив би Свого Отця тоді, коли був сумним аж до смерті" (св. Франц. Сал.).

Хто любить Бога, той часто думає про Нього, з радістю говорить про Нього, і любить, якщо інші говорять про Бога.

Любов — це прагнення злитися з улюбленим предметом, тобто про цей предмет ми повсякчас думаємо. Тому говорить Ісус Христос: "Де твій скарб, там буде і твоє серце" (Мат. 6, 21). Отже, хто любить Бога, той здійснює всі свої справи з добрим наміром, щоб Бога возвеличувати. Така людина подібна до корабля, який постійно міняє курс, але його компас завжди вказує на північ (св. Франц. Сал.); або до будь-яких земних тіл, котрі завжди притягає середина землі. Хто любить Бога, той не забуде у щоденній роботі звернутися до Бога, або хоча б у серці помолитися до Нього. Дуже доречні ось такі коротенькі молитви – зітхання: "Ісусе, Боже мій, люблю Тебе понад усе! (50 днів відпусту). Все — на більшу славу Бога! (св. Ігн. Льой.). Солодке Серце Ісуса, зроби так, щоб я любив Тебе щораз більше! (300 днів відпусту). Бог мій і все!" (св. Франц. з Асе.). Хто любить Бога, той з радістю говорить про Божі справи; бо що в серці, те й на язиці (Мат. 13, 34). Язик говорить те, чого бажає наше серце: бо вуста викрадають з серця думки і висловлюють їх (св. Єфр.). На жаль, часто буває, що коли говоримо про Бога, зустрічаємося з насмішками та глумом з боку світських людей. "Бесіда про любов здається дикою тому, хто сам не любить" (св. Берн.). Хто любить Бога, любить також, коли інші про Нього говорять. Тому каже Ісус Христос: "Хто від Бога, той слухає слова Божі. Ви ж тому й не слухаєте, бо ви не від Бога" (Йоан 8, 47).

Хто любить Бога, — уникає гріхів і не звикає до тимчасових радощів.

Хто любить Бога, той уникає гріхів, бо вони розлучають його з Богом. Тому говорить Христос: "Коли хтось Мене любить, то й слово Моє берегтиме" (Йоан 14, 23). Хто любить Бога, — боїться образити Його, зате не лякається Божої кари, бо знає, що за любов не буде покараний. "... досконала любов проганяє геть страх" (І Йоан 4, 18). Людина, якщо їй гаряче, знімає одяг; кого гріє вогонь Божої любові, той позбувається тимчасового добра і бажань. Як смерть розлучає душу з тілом, так і любов до Бога розлучає нашу душу з земними справами (св. Григ. В). Любов до Бога і любов до світу — дві різні речі, які ніколи не йдуть у парі.

Хто любить Бога, — любить і ближнього. Хто любить Творця, — любить також і те, що створене Ним (І Йоан 5,1). Хто любить приятеля, любить також і його дітей, і навіть його портрет, а якраз дитиною і портретом Бога є наш ближній. Отже, хто любить Бога, той буде також любити і свого ближнього.

Хто любить Бога, той залюбки працює для Божої слави.

Якщо ми купили якусь книжку і вона нам подобається, то, звичайно, ми будемо вихвалювати її та намовляти інших, щоб і собі її купили. Так само, хто любить Бога, буде без сумніву бажати, щоб усі люди щораз краще його пізнавали і любили.

Св. Августин - Людина, котра любить Бога, обуриться, якщо побачить, як хтось Його ображає (Мойсей поламав від обурення таблиці із заповідями, коли побачив, що ізраїльтяни поклоняються золотому теляті (Вихід 32). Хто любить Бога, той усіма силами намагається спрямувати заблуканих на правильну дорогу. Згадаймо, як Апостоли та місіонери проповідували Євангеліє в тяжкі і небезпечні часи, або що зробила св. Моніка для навернення заблудшого сина, св. Августина. Ангелів також лише любов до Бога, спонукає до того, що дбати про спасіння людських душ. Любов до Бога вкладає нам в уста слова: "Нехай святиться ім'я Твоє!".

Хто любить Бога, той дякує йому за кожне отримане благо й охоче зносить страждання, які Бог на нього насилає.

Від улюбленої особи ми охоче приймаємо лист, хоча би цей лист приніс нам огидний листоноша. Подібно і той, хто любить Бога, приймає охоче все, що Бог на нього насилає, чи то блага, чи страждання. Людина, обдарована добром, піде по сліду Ноя (Буття 8), оздоровленого прокаженого (Лук. 17, 16), або трьох молодців у палаючій печі (Дан. 3), котрі не забували про вдячність, а не зробить так, як крук, випущений з корабля Ноя, який не повернувся назад, забувши про свого годувальника (Буття 8, 6). Хто любить Бога, той не забуде про ранішню, вечірню або обідню молитву. Треба бути завжди вдячним, хоча б ішлося навіть про дрібницю. Невдячність завжди є ознакою грубої вдачі. Але ми повинні приймати охоче також і страждання, які посилає нам Бог. З радістю приймали Апостоли і Мученики страждання, муки і саму смерть, а св. Тереса навіть просить: "Господи, терпіти або умерти". "Серце, що любить Ісуса, любить і хрест" (св. Франц Сал.). Хто любить Бога, — схожий на соняшник, який у світлу, погожу днину повертається до сонця.

Ми повинні любити Бога зі всіх наших сил і понад усе на світі.

Отже, любов до Бога повинна бути надзвичайною любов'ю, любов'ю, винятковою, понад усе (св. Тома з Акв.). Тому Ісус Христос каже не: "Будеш любити Бога", але: "Будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твою, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєї!" (Мор. 12, ЗО). Мірою любові до Бога є любов до Бога без міри (св. Берн.).

Любимо Бога всіма силами і тоді, коли все співвідносимо з Ним: наші думки, слова і діла (св. Тома з Акв.).

Ми повинні пам'ятати про Бога, як тільки встали зранку, коли прибираємо, миємо тіло або працюємо. Кожний предмет, кожна дрібниця (спів пташок, аромат квітів, музика і т.п.), повинні звертати нашу думку до Творця. Хто любить Бога, до того промовляє цілий світ мовою німою, але для нього добре зрозумілою (св. Авг.).

Любимо Бога понад усе на світі, коли ми готові відректися від усього, якщо Бог цього від нас вимагає.

Бог є нашою найвищою метою, а створіння є лише засобом до досягнення тієї мети. Тому наш обов'язок — зректися всіх створінь, щоб пізнати Бога. Отже, ми повинні бути готовими віддати наше життя заради Бога, як три молодці у Вавилоні, відректися від родини, як Авраам. Батько повинен навіть пожертвувати свою єдину дитину, якщо Бог цього зажадає, як це був готовий зробити Авраам з Ісааком. Бог подібний до схованого скарбу або перлів, які здобудемо лише тоді, коли все за них віддамо (Мат. 13, 44). Тому Бог випробовує кожного віруючого, щоб переконатися, кого він більше любить, чи Його, чи скороминущі речі (Второзак. 13, 3). Та часто Господь Бог задовольняється лише нашою доброю волею (св. Франц. Сал.). Він не відбирає в нас улюбленого предмету, якщо бачить, що ми охоче його віддали б. Так задовольнився Бог готовністю Авраама на горі Морія. Хто в горі занадто сумує, той не любить Бога понад усе. Також хто заради громадської думки занедбує виконання добрих справ, той не любить Бога понад усе; бо для нього дорожча ласка людей, аніж ласка Бога. "На які прикрощі та приниження готові не раз люди заради улюбленого створіння! О, скільки ж ми більше повинні страждати для Бога!" (св. Золот.).






АКЦІЯ!


Вам подобається образок ???

Ви можете замовити його через Інтернет!


50 коп.


Промінь Любові № 10, Жовтень 2004, Стаття № 5

Надрукувати цей текст?




Новости ХМАО, городов округа,
Hosted by uCoz