Випуск №3, СТАТТЯ №3, 2005

Наша ціль НЕБО! Чи існуе Пекло?

СМЕРТЬ

Коли наступае смерть, душа людини розлучаеться з тілом і переходить у світ духів, а тіло розкладаеться і розсипаеться в порох. Св. Павло називає смерть «відходом» (II Тим. 4, 6). Після смерті тіла, дух повертається до Бога, котрий і дав його людині (Еккл. 12, 7). Смерть — це подорож до вічності (св. Іван Золот.). Тому помиляються ті, хто стверджує, що після смерті людини, душа переходить в тіло іншої людини або тварини (так вважали давні єгиптяни). Тіло померлих розкладається — з землі виникло, у землю й перетворюється (Буття 3, 19). Але в день страшного суду, всі тіла воскреснуть.

Причиною того, що усі ми — смертні, є первородний гріх. Наші прародичі втрати¬ли дар безсмертя через непослух (Буття 3, 19). Усі ми згрішили в Адамі (Рим. 5, 12). Людина хотіла зрівняти¬ся з Богом, тому Бог прини¬зив її через смерть, караючи за гордість. Смерть вирів¬нює бідних і багатих (Йов 27, 16).

Смерть страшна лише для людей, які понад усе цінують матеріальні блага і життєві втіхи. Для них вона є кінцем дочасного щастя і початком вічної недолі. Люди, які живуть побожно і чесно, не бояться смерті. Для праведного нема смер¬ті, а є перехід до вічного життя (св. Ант. Пад.).

Бог не називае нам час нашої смерті, щоб ми щохвилини були готові до неї. Як хто живе, так і помирає. Щасливо помирае той, хто у хвилину смерті не мае тяжкого гріха. Більш щасливим є той, хто може приготуватися до смерті, прийняти святі Тайни і впорядкувати до¬часні справи. Тим він може скоротити свої муки в чистилищі. З цією метою можемо в молитвах звертатися до покровителів щасливої смерті — св. Йосифа і св. Варвари. Молитва про щасливу смерть нагадує нам, що ми — смертні. Бог чекає від нас молитви, посту і милосердя, щоб таким чином очистити наше серце від прив'язання до земних речей і справ. Тільки той, хто позбувся прив'язаності до речей земних і проминаючих, буде після смерті бачити Бога. Тому говорить Ісус Христос: «Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога» (Мат. 5, 8).

ОСОБИСТИЙ СУД

Відразу після смерті наступае особистий суд.

Св. Павло каже: «І як призначено людям раз померти, потім же суд» (Євр. 9, 27). У хвилину смерті Бог каже нам: «Дай звіт про твої справи...» (Лук. 16, 2). Після суду настає справедлива плата за прожите нами життя. Судити нас буде сам Ісус Христос. Він докладно перегляне усе наше життя і вчинить з нами так само, як ми чинили з нашими ближніми.

«Отець бо не судить нікого, бо увесь суд він дав Сину» (Йоан 5, 22). У хвилину смерті Бог відкриває перед людиною усе її життя. Тоді предстане перед нами все наше життя, до найменших дрібниць. Після особистого суду людські душі ідуть або до неба, або до пекла, або до чистилища. Душа, обтяжена тягарем гріхів, падає у прірву болю, а чиста душа підноситься на крилах невинності до неба (св. Тома Акв.).

З дорослих мало хто йде просто до неба, бо «не ввійде до нього ніщо нечисте» (Одкр. 21, 27). Мало хто з праведних омине чистилище. Діти ж, які помирають в невинності Хрещення, йдуть прямо до неба.

Крім особистого суду наприкінці світу відбудеть¬ся загальний суд (страш¬ний суд). На особистому суді отримує нагороду або покарання сама душа, яка була головною причиною злого або доброго на землі. На загальному суді буде винесений вирок і тілу, як знаряддю душі.

НЕБО

Небо — це місце і стан вічної радості.

Під час Преображення на горі Фавор Ісус Христос дозволив Апостолам скуш¬тувати небесних радощів (Мат. 17). У хвилину хре¬щення Ісуса Христа у ріці Йордан, відчинилося небо (Мат. З, 17).

Під небом розуміємо і місце, і стан душі. Як місце, на думку богословів, небо знаходиться над зірками (поза межами всесвіту). Як стан душі небо основується на огляданні Божества (Мат. 18, 10), (бо праведні побачать Бога), в спокої і щасті духа (Рим. 14, 17). Небо — це наша справжня батьківщина; тут, на землі, ми лише подорожні (II Кор. 5, 6).

Радість неба є нескінченна.

Св. Павло говорить: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те приготував Бог тим, хто його любить» (І Кор. 2, 9). Таке щастя можна тільки заслужити, описати його неможливо. У небі матимемо таке саме щастя, яке має Бог (Мат. 25, 21).

Щастя вибраних у небі полягае в тому, що вони бачать Бога, тішаться любов'ю і приязню всіх в Небі, позбавлені будь-якого зла. Саме любов відрізняє дітей вічного царства від дітей загибелі (св. Авг.).

Вибрані у небі не знатимуть, що таке зло. Не будуть відчувати голод чи спрагу (Одкр. 7, 16), нема в небі смерті, суму, крику, болю (Одкр. 21, 4). Темряви більше не буде (Одкр. 22, 5). Нема в небі і гріха, бо воля вибраних переходить у волю Бога (св. Бернард).

Радість у небі тривае вічно.

Христос каже: «А праведні увійдуть до щастя вічного», тобто до щастя, яке не має кінця. Святий Дух перебуватиме з ними вічно (Йоан 14, 16). їх щастя ніхто від них не відбере (Йоан 16, 22). Бог дає вічну нагороду.

Вибрані будуть нагороджені відповідно до їх заслуг.

Бог дає більше щастя тому, хто здійснив на землі більше добрих справ. Так виявляється нескінченна Божа справедливість. Св. Павло каже: «Хто скупо сіе, скупо буде жати; хто ж щедро сіе, той щедро жатиме. Нехай дае кожний, як дозволяе серце... Бог любить того, хто дае радо» (II Кор. 9, 6).

Небо можна здобути лише терпіннями і самозреченням.

Без самозречення нема щастя. Царство небесне подібне до дорогоцінної перлини, за яку треба віддати все, якщо захочеш її отримати (Мат. 13, 44), тобто треба відректися прив'язаності до земних речей і справ. «Тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і шкода тих, хто її не знаходять» (Мат. 7, 14).

Для праведників небо починається частково вже на землі.

Хто шукає небесного життя, вже живе ним (св. Авг.). Праведні відчувають справжній спокій душі (Йоан 14, 28). Вони мають «мир Божий, що вищий від усякого уявлення» (Филип. 4, 7). Вони завжди веселі, навіть коли постять (Мат. 6, 17) або терплять (Мат. 5, 12). Праведні мають Святого Духа, отже, ще на землі вони з'єднані з Богом (І Йоан 4, 17). Ісус Христос уже тепер мешкає у їх серцях (Єф. З, 17). Праведні мають Царство Боже в собі (Лук. 17, 21). Той, хто пам'ятає про небо, завжди є терплячим у терпіннях, байдужим до земних благ та розкошів. «Пам'ятай про нагороду і перенесеш всі терпіння з радістю» (св. Авг.). Терпіння на цьому світі є нічим у порівнянні з майбутньою славою, яку посядемо.

ПЕКЛО

Пекло — це місце і стан вічних мук.

Осуджений євангельський багач просить Авраама, щоб він послав когось до його п'ятьох братів, «щоб і вони також не прийшли в це місце муки» (Лук. 16, 28). Ісус Христос, говорячи про Страшний суд, називає пекло «вічними муками», Він каже: «І підуть ті на вічну кару...» (Мат. 25, 46). Пекло є місцем і, одночасно, станом душі. Пекло відокремлене від неба, між ними — величезна й нездоланна прірва (Лук. 16, 26). Осуджені будуть відлучені від Святих (Мат. 24, 51). Св. Іван Золотоустий каже: «Не цікавтеся тим, де е пекло, але думайте, як його уникнути».

Пекельні муки страшні і вічні!

Св. Павло каже: «Страшно впасти в руки Бога живого» (Євр. 10, 31). По-різному характеризує пекельні муки Ісус Христос: називає їх то «огнем невгасаючим» (Мар. 9, 43), то «темрявою кромішньою» (Мат. 22, 13), і каже, що у пеклі на грішників чекають «плач і скрегіт зубів» (Мат. 8, 12).

Осуджені ніколи не бачитимуть Бога, вони завжди оточені злими духами, їх палить вогонь і роздирають муки совісті.

На Страшному суді Ісус Христос скаже осудженим: «Ідіть від мене геть, прокляті, у вогонь вічний» (Мат. 25, 41). Вони будуть покарані карою втрати (ніколи не матимуть змоги побачити Бога) і карою чуття (терпітимуть муки, вічно!). Кожен створений дух прагне до Бога. Ще на землі тужить людський дух за Богом. Ця туга буде ще більшою після смерті, бо в іншому світі тимчасові блага втрачають своє значення, і дух не знаходить задоволення ні в чому, крім Бога. Як важко тому, хто знає, що це його прагнення ніколи не задовольниться!

Осуджені не мають можливості спілкуватися з вибраними, терплять від злих духів, ненавидять один одного. Осуджених палитиме пекельний вогонь, вічно! Вони терпітимуть постійні муки совісті, їх палитиме сором за зроблене, вони заздритимуть вибраним. Після воскресіння тіл вони терпітимуть ще й тілесні муки: зір буде мучений темрявою (Мат. 8, 12), слух — проклонами і стонами спів-засуджених (Йов. 15, 21), смак — голодом (Лук. 6, 25) і спрагою (Лук. 16, 24).

До пекла йдуть душі тих людей, які померли в тяжкому гріху.

Вчинивши тяжкий гріх, людина добровільно відлучає себе від Бога. Не бажання протистояти будь-якому гріху на землі, дорівнює самому гріху. До пекла потраплять душі ворогів Ісуса Христа (Пс. 109, 1); тих, що не вірили в Євангеліє (Йоан 3, 18); нечистих, злодіїв, скупих, пияків (І Кор. 6, 10); тих, хто зловживав талантами, отриманими від Бога (Мат. 25, 30) і т.п. …

Для грішника пекельна кара починаеться вже на землі.

Жоден із грішників не відчуває внутрішнього спокою (Іс. 57, 20). Грішник ще під час земного життя знаходиться в темряві і тіні смерті (Лук. 1, 79).




АКЦІЯ!


Вам подобається образок ???

Ви можете замовити його через Інтернет!


50 коп.


Промінь Любові № 3, Березень 2005, Стаття № 3

Надрукувати цей текст?




Новости ХМАО, городов округа,
Hosted by uCoz