Випуск №5, СТАТТЯ №6

 Отець Піо П‘єтрельчіні та Свята Літургія

2 травня 1999 року Папа Йоан Павло II зачислив до сонму Святих о. Піо з П'єтрельчіни (1887 - 1968) - священика Ордену Капуцинів, містика та стигматика, духовного провідника тисяч вірних, якого вже за життя оточувала аура святості. Особлива риса тієї постаті - величезний контраст між славою, котра його завжди оточувала й невпинно поширювалася після його смерті в 1968 році, та "простотою" щоденного життя і служіння блаженного. Отець Піо мешкав у провінційному монастирі на півдні Італії. Молився, сповідав, відправляв Службу Божу. Не мав наукових ступенів, не був обізнаний зі світським життям, не презентував жодних структур влади. Займався духовним проводом простих людей, які приходили до нього зі щоденними проблемами свого життя. Залишався на своєму місці кілька десятків років, тоді коли в Італії й усій Європі відбувалися великі трагедії та важливі зміни століття. Уникав публічних виступів, ховався від настирливості представників засобів масової інформації. Відповіді, які давав, були безпосередніми, Інколи навіть жорсткими, позбавлені будь-якого опортунізму чи прихованих мотивів.

Отець Піо не шукав власної слави. Особливо побоювався всіляких форм культу своєї особистості. Передусім залишався смиренним сином Церкви, не хотів очолювати якийсь новий рух чи напрямок, натомість дуже твердо дбав про послух та вірність Євангелії, традиції та церковній ієрархії. Християнський народ зумів побачити "незвичайну нормальність" того монаха, відкрив у ньому для себе певну точку опори серед шуму й суєти нашого століття. Хто шукав дешевих зворушень і сенсації, раніше чи пізніше відходив розчарований тверезістю та простотою навчання й свідоцтва отця Піо. Але хто витривало слухав його, знаходив товариша в дорозі щоденного життя й учителя віри.


ОТЕЦЬ ПІО - Людина з надзвичайним (не людським) Божим даром

Стигматизація

Є така дата, яка світить, як сонце, в житті Отця Піо. Це 20 вересня 1918 рік. День стигматів. Ніхто, допоки житиме Отець, не знатиме достеменно, що сталося цього дня. Біографи зібрали інформацію, коментарі, припущення, але правду оберігає Церковна влада. Та все ж, як це завжди буває, щось вийшло на зовні і ми знаємо бодай фізичні реалії події.

П'ятниця, полудень. День і година, коли розіп'яли Христа. Отець Піо перебував на хорах малої церковці, складав подяку після Служби Божої. Він ревно молився у стані повної прострації, що не було для нього чимось незвичним. Очима прикипів до дерев'яного хреста. Раптом від Розп'яття вийшло п'ять вогняних променів, які влучили у руки, ноги та бік Отця. Він упав долі й зомлів. Коли ж отямився, відчув надзвичайно пронизливий біль, побачив свої закривавлені руки.... і збагнув. Він розплакався і почав дякувати Господеві, як тільки умів. Отець добре розумів, якою особливою ласкою наділив його Ісус Христос.

Почалися безконечні розмови, пересуди, підозри і лихослів'я. Говорили, що Отець був шахраєм, який умисно поранив себе, що він має контакти із бісами; забуваючи про криваві рани, які не гояться уже багато-багато років.

Доведено, що стигмати з'являються у тих, які осягають стан екстазу. Кривавим ранам передують величезні терпіння, фізичні та духовні, що "відтворюють" Страсті Христа на Хресній Дорозі. Автентичні стигмати - це справжні рани, що схожі на Рани Ісуса. Долоні та ступні поранені так, немов пробиті великим цвяхом, а бік, ніби пронизаний списом. Цікава фізіологія таких поранень: не зафіксовано жодних ускладнень, не помічено запальних процесів, але найголовніше, їх неможливо вилікувати. На тілі Отця вони уже понад 40 років, завжди відкриті і кровоточать так інтенсивно, що кров проходить крізь кілька шарів бинтових пов'язок. Окрім того, з його ран зринає приємний квітковий запах.

Безперечно, не можна знайти зрозумілих людському розуму пояснень, для того, що немає людського походження. Усі, що бажали науково пояснити цей феномен, подавали тільки слабкі і непереконливі аргументи, сумнівні навіть для найраціональніших оптимістів.

Історія знає багатьох святих, позначених фізичними "відбитками" Божої любові. Якось св. Терезі з Авіля здалося, що її серце поранено. Після її смерті його вийняли з грудей святої. Воно не зотліло донині - через триста років! Було засвідчено, що серце має тріщину, завдовжки 5 сантиметрів. Рана настільки глибока, що б спричинила миттєву смерть. Тимчасом св. Тереза Велика прожила ще двадцять три роки. У момент смерті на тілі св. Катерини з'явилися стигми, що були досі невидимі. Після смерті тіло св. Вероніки Джуліані лікарі обстежили методом аутопсії. У результаті цих досліджень на її серці виявлено мініатюрний барильєф, на якому зображено усі знаряддя тортур Розп'ятого: цвяхи, терновий вінець, кліщі і молоток. За життя свята не раз казала, що відчуває у собі ці "знаки".

Медичні огляди

Неодноразово на прохання Церковної влади Отця Піо обстежували медики. 

Вперше лікар побачив ченця 1 вересня 1919 року. Він, як і багато сучасних йому науковців, був прихильником раціоналізму, тобто не піддавався жодним навіюванням, скептично ставлячись до будь-яких аномальних явищ. Саме тому він надзвичайно критично підійшов до оцінки феномену Отця Піо. Тоді Братові виповнилося лишень 32 роки. 

Цей професор один з перших відмітив такі фізіологічні відхилення Отця Піо, як споживання невеликої кількості їжі та обмаль годин, відведених для сну. Він не п'є ані вина, ані молока, зовсім не вживає м'яса. Овочі та півсклянки пива становлять його щоденний раціон. Здається, єдине, що він полюбляє споживати, - це вода. Спить Отець тільки три години на добу. Упродовж дня він виконує звичайну священичу роботу. До цього додаються ще й численні розмови з вірними. Рани Отця кровоточать з 1918 року, натомість стан його здоров'я не погіршився - він надалі енергійний, життєрадісний, рухливий. Професор Феста звернув увагу на те, що, згідно з його обстеженнями, Отця Піо слід вважати цілком здоровим. Однак він зафіксував, що у стані гарячки температура в Отця піднімалася до 48,5° С. Цю температуру вимірювали спеціальними термометрами, поза як на звичайних не вистачало шкали. У медичній практиці не відомо, щоб хтось, окрім Отця Піо, пережив 48-градусну гарячку.

Професор Феста залишив також детальний опис стигматів. Руки пробиті наскрізь, розмір отвору такий, що через нього можна побачити те, що діється з протилежного боку. Рани на ступнях теж постійно кровоточать. Його взуття завжди мокре від крові. При натиску виникає надзвичайно сильний біль. На лівій стороні грудної клітки видніється поранення у формі оберненого хреста. Більший відрізок завдовжки 7 см, менший - 5 см. З цієї рани зтікає крові більше, аніж з інших. Вона завжди забинтована; і щокілька годин Отець змушений змінювати промоклу від крові пов'язку. Як стверджує лікар, на тілі Отця Піо виявлено тільки ці п'ять ран. На інших частинах тіла немає жодних поранень.

Таким чином знання поступилися перед феноменом. Рани Отця Піо неземного походження. Лікарі, що прийшли дослідити їх за людськими мірками, відмовилися від "недосконалих апаратів" і почали шанобливо споглядати це диво, погоджуючись, що не в стані збагнути те, що не вкладається у наукові формули. Професор Феста став ревним прихильником Отця Піо і його найщирішим приятелям. 

Служба Божа

Щоб ще більше наблизитися до таємниці Служби Божої, яку відправляв отець Піо, усвідоммо собі, що ще в рік висвячення (1910) отець Піо приніс себе у "жертву за грішників і бідні душі в чистилищі". На образку-пам'ятці приміційної Служби Божої отець Піо власноруч написав: "Ісусе, дихання моє і життя моє, коли сьогодні з трепетом підношу Тебе в тайні любові, вчини, щоб я був для світу дорогою, правдою й життям, а для Тебе - святим священиком, досконалою жертвою". Ці слова набули особливого значення у час від 11 червня 1932 року, коли отець Піо відправляв Службу Божу в монастирській каплиці за участю лише одного прислужника. Відправа тривала близько трьох годин. І так повторювалося кожного ранку.

У відправлюваній ним Службі Божій було щось особливе, завдяки чому ставала вона центральним пунктом відвідин безлічі людей, які прибували до Сан-Джованні. Священики часто чули від отця Піо пораду: "Відправляй свою Службу Божу так, наче це перше або останнє Богослужіння в твоєму житті"; або знову: "Дивишся на священика, коли він відправляє Службу Божу, і вже знаєш, що він за людина".

Служба Божа, чи зі сторони того, хто її відправляє, чи учасників, які переживають, може теж бути відображенням нашого зв'язку з Ісусом, любові до Нього, пізнання Його, досягнутої близькості, посвячення, до якого зобов'язуємося. Це ті поняття, які нам допоможуть зрозуміти, чим була Служба Божа для отця Піо: та Літургія, в здійснення якої отець входив увесь і яка виражає його цілого: його любов до Бога Розіп'ятого, Бога Любові, Бога Жертви за гріхи, Бога Спасителя, Бога, який учинив його учасником свого відкупительного діла.

Тож не здивує нас те, що відправа Служби Божої отцем Піо ставала справжнім пережиттям Муки Христа. Коли своїм, повним страждання кроком приступав до вівтаря, здавалося, що виходить на Голготу. Очі всіх були звернені на обличчя, в якому постійно видно виразне терпіння, хоча так само виразними були зусилля отця не дати пізнати це по собі. Сльози, котрі часто з'являлися на обличчі, витирав хусточкою, яка була завжди під рукою, багато разів вдаючи, що витирає піт. Удар у груди на "Моя провина" й на "Агнче Божий" були такими сильними, що важко було зрозуміти, як він це робить своїми пораненими руками. 

Здається, що люди, дивлячись на отця Піо, намагалися зрозуміти справжній сенс меси. Багато, як священики, так і світські особи, говорили, що зрозуміли суть Служби Божої тільки після участі у ній, яку відправляв отець Піо. Коли його попросили самому пояснити значення Святої Меси, відповів: "Діти мої, як це вам пояснити? Служба Божа безмежна, як Ісус..." І додав: "Світ може залишитися навіть без сонця, але не може існувати без Служби Божої".

Його Літургія тривала понад дві години. Під час відправи отець Піо був дуже блідий, очі мав примружені, так, наче його разило якесь сильне світло. При піднесенні Дарів затримував дихання, не було чути найменшого шороху. Подумаймо, що храм був наповнений по вінця в часі того болю - незалежно від години, незлежно від того, чи було болото, чи сніг. Усі знали, що отець Піо був наче відірваний від зовнішнього світу, відданий жарові вогню, який спалював його в містичному єднанні з Віковічним Священиком.

Отець Піо починав приготування до Служби пів на третю ночі. Потім о четвертій ішов до храму, вже наповненого людьми. Рішучим жестом заспокоював тих, хто шушукав. З труднощами приступав до вівтаря. Починалася Свята Літургія. Під час читаннях його голос тремтів, а, за свідченням П'єро Барґеліні, часто плакав і, хоча "старався того не робити, це йому не вдавалося". Потім починалася Голгота. Колись запитали його, чи дуже страждав. Відповів: "Якби я знав те, що тепер знаю, то пішов би на пустиню, а не став священиком." Хтось, однак, наполягав: "Чому, як так?" "О, як мусить страждати той, хто на свої плечі бере ціле людство! Молися, щоб мене не роздусило!" "Усе людство?!" А він: "Всі говорять: "Бідний Отець, як нам шкода Його", а всі звалюють на мене свої тягарі!"

Отець Піо не вмів відмовити. Якщо комусь відмовляв у ласці, про яку той просив, то лише тому, що "хотів так, як той, хто може щось учинити, але добровільно відмовляється".

Святий Падре Піо П'єтрельчіні відправляє Святу Літургію




АКЦІЯ!


Вам подобається образок ???

Ви можете замовити його через Інтернет!


50 коп.


Промінь Любові № 5, Січень 2004, Стаття № 6

Надрукувати цей текст?




Новости ХМАО, городов округа,
Hosted by uCoz