Випуск №6, СТАТТЯ №7

Св. Отець ПІО - Найзагадковіший Святий ХХ століття.

Служіння Отця Піо

Отець Піо відправляв богослужіння дуже рано, на зорі, а то й раніше. Дуже часто він служив за бічним престолом Пречистої Діви, а також і за центральним, а згодом і за престолом Св. Франціска. Після подяки він сповідав: чоловіків у ризниці, а у церковці - жінок. Наприкінці сповіді Отець повертався до ризниці, одягав білу ризу і епітрахиль і повертався до церкви причащати вірних. Часто година робилася пізньою і, оскільки потрібно було причащатися натщесерце, навіть без краплі води, починаючи з півночі, для вірних це було великою жертвою. Після обіднього відпочинку Отець Піо знову повертався до ризниці сповідати чоловіків. У певні періоди чи дні сповідь вірних займала у нього цілий день, у інші ні. Так чи інакше, сповідь чи можлива зустріч з Отцем Піо відбувалися протягом дня. Поступово у околиці почали появлятися перші несміливі хати, побудовані приїжджими, які переселялися сюди на постійне місце проживання або щоб мати де зупинитися під час своїх періодичних приїздів. Будувалися також і місцеві, які хотіли наблизитися до монастиря, де перебував Отець Піо.

Тепер Отець Піо перебував немов у центрі сім'ї, яка поступово збільшувалася. Він вів себе, як справжній батько, який допомагав не тільки духовно, але й даючи корисні поради. Це стосувалося не тільки тих, хто постійно відвідував його сповідальню і інші зустрічі, але й інших, далеких від нього. Усі його по-справжньому шанували. І хоча його вважали своїм і були з ним близькими і відкритими, усі бачили у ньому надприродний знак. Дехто довірявся Отцеві повністю, у безмежному духовному наслідуванні, живлячись і живучи його навчанням. Люди одержували це навчання під час сповіді, а також у коротких письмових повідомленнях, котрі додавалися до численних, переповнених духовністю листів, які він писав до того часу, поки вистачало сил.

Харизми: запах

Що ж особливого мав у собі Отець Піо, щоб притягати до себе стільки цікавості і вшанування, крім ран, подібних на розп'яття, які знаходилися на долонях і, як правило, були наполовину закриті коричневими рукавицями, які він знімав тільки під час богослужіння?

Тільки ран вистачило би для того, щоб бачити у ньому вище створіння, тому що ці його рани часом поширювали неповторний запах, який хвилею напливав на присутніх, а в певних обставинах його чули також і люди в далеких країнах. І вже це само по собі було дивовижним. Відразу ж після богослужіння усі прагнули поцілувати рани ще до того, як Отець Піо знову вдягав рукавиці. А на лаві, де він одягався, вірні шукали струпи, які падали під час знімання рукавиць. Ті струпи, які береглися, як реліквії, продовжували поширювати характерний запах Отця Піо, а тому вважалися чудотворними.

Харизми: читання душ

Крім самих надзвичайних знаків, які він носив на своєму тілі, через натхнення Боже Отець Піо мав здатність бачити глибину людських душ. Як правило, це проявлялося під час сповіді, коли покаянники часто чули від нього про їх власні неназвані гріхи. І якщо гріхи випускалися ненавмисне, то все закінчувалося добре. Але якщо йшлося про вмисне випущення гріхів і якщо вони були тяжкими, докори Отця Піо робилися надзвичайно гострими і болісними. У більшості випадків Отець Піо розлючено проганяв грішника. Робилося це прилюдно, тому що Отець не вдавався до напівзаходів. Приниження було великим не стільки через сором, викликаний прилюдною ганьбою, яка лякала тих, хто чекав своєї черги, скільки через вражене самолюб'я.

Як смів цей чернець так поводитися з іншими? З яким правом? І на підставі чого? Були й такі, хто покидав Отця розлюченим, обіцяючи собі більше ніколи не ступати сюди ногою. Але згодом вони міняли думку, іноді завдяки якомусь доброму самаритянину, який пояснював суть речей і вів їх до нової сповіді, можливо, з іншими священиками, якщо не з самим Отцем Піо. Часто після таких випадків багато хто проливав у сповідальні сльози. Ці сльози допомагали їм зрозуміти власну поведінку.

Але й поза сповідальнею Отець Піо часто виявляв цей свій дар внутрішнього розпізнання: коли вголос соромив когось серед натовпу, або ж мовчки відтягав руку від тих, хто хотів її поцілувати, або ще, коли оминав кого під час причащання. Траплялося, що він погано трактував якусь особу перед іншими, і натовп залишався без слів. У цих випадках завжди була своя причина, яку, як правило, знав тільки потерпілий.

Харизми: білокація

Безсумнівно, свідчення про дар білокації Отця Піо поступає від нього самого. Якось, під час розмови зі своїми духовними дочками у монастирській кімнаті для гостей, його погляд раптом став відсутнім. Це тяглося досить довго, щоб можна було думати про звичайну внутрішню концентрацію. Нарешті Отець повернувся до себе і на запитання, що з ним сталося, відповів, що був у Америці у свого брата Мікеле.

Згодом, у збірці листів ми знаходимо явний вияв його відвідин своєї хворої духовної дочки з Фоджі Джовіни, сестри Раффаелліни Черазе, з якою Отець Піо листувався з часів його перебування у П'єтрельчині. Саме вона стала причиною його приїзду до Фоджі, а згодом - до Сан Джованні Ротондо. Обмежимося цими двома випадками, про які свідчить сам Отець Піо. Потрібно додати, що запах теж був знаком його присутності або, принаймні, його допомоги у молитві. Це відчували також і ті, які ніколи не мали з Отцем Піо жодних контактів. Як правило, це був приємний запах фіалок, насичений і неповторний. Часом, правда, чувся й запах тютюну або фенолу. Фенол Отець Піо використовував відразу ж після стигматизації як дезинфікуючий розчин для своїх ран. Тютюн же Отець Піо нюхав для того, щоб звільнити для дихання завжди забитий ніс. Отцеві Піо продовжують приписувати також цілу гаму Інших запахів, які, однак, вважаються лише припущеннями.

Проте очевидним є те, що Отець Піо здалека заявляв про свою присутність і надавав допомогу. Відомо також, що його кров не мала неприємного запаху, а залишала приємне відчуття. Цим запахом просякали хусточки і шматочки, якими він прикривав свої рани. Якщо кому вдавалося заволодіти однією із них, можливо, під час перебування у його келії, він зберігав її як справжню реліквію, прибігаючи до неї у час потреби.

Харизми: благодаті

Молитва про заступництво Отця Піо приносила благодаті, які не можна було приписати людському втручанню. У більшості випадків тут не йшлося про чудо у його буквальному значенні. Благодаті, які одержували особи, які прибігають до заступництва Отця Піо, були численними, і так відбувається і до цього часу. Коли його просили молитися, він тут же погоджувався, киваючи головою і, зі свого боку, теж просив молитися. Його традиційною молитвою, дуже поширеною серед вірних, була "вервиця до Ісусового серця", яку Отець Піо промовляв щоденно. Часом насичений запах, який можна було почути, був знаком не тільки його присутності, а також і його ласки: і це можна було легко помітити. Але коли хтось пробував висловити йому свою вдячність, він, як правило, відповідав: "Не мені дякуйте, а Діві Марії".

Коли ж якийсь вірний, однак, притискав його до стіни, настирливо запитуючи: "Отче, це ви були?", - то він відповідав: "А хто Інший міг бути?".

Іншим разом, коли він робив певні зауваження щодо особливостей тих людей, яких не міг знати, можна було зрозуміти, що це його надприродне втручання.

Неустанна молитва

Саме неустанна молитва Отця Піо була джерелом тих благодатей, які він отримував від Бога для вірних. Отець Піо молився безперервно, вдень і вночі. Незрозуміле, як це йому вдавалося, навіть якщо йшлося про внутрішню молитву, яка переступала через простий механізм слів. Але рука, яку він тримав у нагрудній кишені свого габіту, постійно перебігала намистинами вервиці, тому що ця молитва супроводжувала його протягом усього дня. Десятки й десятки цілих вервиць, які складалися з п'ятнадцяти тайн: справді невірогідний рахунок. До них потрібно додати молитви під час богослужіння і інших літургійних відправ, як наприклад, відвідини Святих Дарів, що супроводжувалося молитвою до Діви Марії перед євхаристійним благословенням, яку він промовляв, поки мав сили.

Полегшення страждань

Тут настав час розповісти про земне діло Отця Піо: про діло фізичного полегшення страждань, яке він постійно розвивав з перших років свого перебування у Сан Джованні Ротондо, почавши втілювати його у життя через власну участь у роботі місцевих ініціатив, насамперед у формі грошової допомоги.

У 1925 році він підтримав зародження у селищі справжньої невеличкої лікарні, розміщеної у колишньому монастирі кларисок, яку назвали "Лікарнею Святого Франціска". У лікарні було кілька ліжок і навіть операційний зал. Однак, лікарня мала коротке життя через відсутність зацікавлення тих осіб, від яких залежала її діяльність. Так поступово лікарня почала підупадати, а землетрус 1938 року привів до остаточного її закриття.

На той час Отець Піо уже працював над ідеєю набагато ширшою і міцнішою, яку він плекав з самого початку свого служіння. Цього разу він покладався на людей, які йому повністю довіряли і яким довіряв він сам, бачучи їх повну матеріальну незацікавленість, а також їх вірність духовних дітей. Вони мали намір робити саме те, що бажав робити він, без переслідування особистих цілей. Вони знали про його давню мрію, з якої Отець Піо не робив таємниці. Так, у зимові вечори наприкінці 1939 року вони почали обговорювати з Отцем Піо це питання. Нарешті було прийняте рішення про створення комітету, який повинен був розпочати втілення цієї ідеї в життя. Це сталося 9 січня 1940 року у невеличкому будинку, розташованому на тій же вулиці, що й монастир. Будівля була зведена до спілки двома вірними духовними синами Отця Піо: Ґульгельмо Санґуінетті, лікарем з Муджелло, і Маріо Санвіко, підприємцем з Умбрії. З ними співпрацював Карло Кісвардей з Дзари, який саме у той час будував для себе віллу недалеко від монастиря.

Падре Піо

Стигмати Отця Піо


Молодий Отець Піо

Отець Піо і його брати у Хресті

Щорічне паломництво до монастиря Сан-Джовані (Італія)


АКЦІЯ!


Вам подобається образок ???

Ви можете замовити його через Інтернет!


50 коп.


Промінь Любові № 6, Червень 2004, Стаття № 7

Надрукувати цей текст?




Новости ХМАО, городов округа,
Hosted by uCoz